la_estrella

Подивилась "Записки кирпатого Мефістофеля", українське кіно (1994 рік).

Читала цю книжку 14 років тому. Тоді у Старій хаті на горищі знайшлася купа старих книжок, які пішли в макулатуру. Ця мене зацікавила своїм авторством - Винниченко. Там була перша повість - "Чесність з собою". На той момент вона досить-таки вплинула на моє світосприйняття. І оця, "Записки...", друга.

Перший момент. Дивишся на життя героїв - чаювання, візники, пані в капелюшках... Не знаю точно, який рік зображений, мабуть що один 1910-х. думаєш: "А що, якби це продовжувалося? Якби не було червоного перевороту, і історія пішла іншим, еволюційним шляхом? Де б ми зараз були? Може, однією з провідних держав світу?" Але ж, банально, історія не знає умовного способу. Того самого сослагатєльного наклонєнія.

І другий, основний. На любовні історії частіше дивляться з точки зору жінки, і співчувають жінці. А тут описані почуття чоловіка, душевні метання, і важкий вибір. У фільмі зроблено акцент на як начебто щасливе завершення історії. Книга ж залишає відчуття драми: через дитину від випадкового роману залишився без коханої жінки.